Про проект

Дитячі християнські табори – це невід’ємне служіння церкви протягом багатьох років. Бачення помісних служителів передбачає побудову стосунків із місцевими дітьми, адже, доносячи Євангеліє наступним поколінням, можна побачити дію Духа Святого у дитячих сердечках.

З чого все почалося? Перший табір відбувся у 2000-му році. За кілька років до цього придбали будинок під Дім молитви, тому був спланований загальносільський захід для дітей, хоч у попередні роки також велася активна євангелізація локально (переважно на районі Радіозавод). На перший же табір прийшло близько 180 дітей, упродовж багатьох років ця цифра тільки збільшувалася! Він залишається для нас особливим насамперед тому, що є стартом, але крім цього, табір був досить масштабний: тривав дві тижні, з 9:00 до 19:00 години. Багато місцевих жителів вирішили підтримати ініціативу церкви та зрозуміли, що діток треба годувати, тому зносили продукти харчування. Більшість маленьких учасників табору запам’ятали його і вже у дорослому віці мають теплі спогади про цей «старт». Мені (автору статті) на той момент було 6 років, я запам’ятала саме цей табір яскравими різнокольоровими смугастими сорочками та синіми штанами, які носили лідери команд, а також їх добрі люблячі серця до дітей, яких вони вперше бачать (тільки Господь міг наповнити їх цією любов’ю і дати бажання служити!).

Як розвивалося служіння протягом років? Проаналізувавши перший табір, було прийнято рішення розділити напрямки (дитячий та підлітковий) та зробити їх тривалістю на тиждень. Дитячий – так і залишився у селі, хоча локації мінялися (на території шкільного стадіону/локально по всьому селу/на території церкви), а підлітковий – виїзд із палатками до Київського водохранилища. Я пам’ятаю, що це була дуже цікава та насичена година. Дуже любила поїздки у наметові табори, бо ми багато співали біля кострища, спілкувалися та досліджували Біблію! Про ці табори можна прочитати у окремій статті. Час йшов… Бог торкався сердець дітей, які відвідували табори та недільну школу, вони каялися та ставали частиною церкви, а, відповідно, зросла та сформувалася місцева команда. Завдяки цьому служіння перейшло на новий рівень, тому що тепер із дітьми будували стосунки та доносили Євангеліє не просто приїжджі служителі, а ті, хто були сусідами/однокласниками/друзями/родичами місцевих жителів. Людський та фінансовий ресурс збільшився (благодаря за це Богові!) і з’явилася можливість проводити табори посередині року. Спершу ми спробували провести два табори за рік: різдв’яний та літній, потім їх уже стало три (додався Великодній весняний табір). Велика дяка Богові за іноземців, які чудесним чином дізнавалися про маленьке село на Україні та мають бажання приїжджати та допомагати місцевій команді. Це і американці, і корейці, і французи.

Покаяння через табори. На дитячих таборах багато діток щиро каються у своїх гріхах, але більшість не залишається у цьому стані. На жаль, вогник згасає, бо діти з невіруючих сімей і відбуваються заборони регулярно відвідувати церкву або є моральний тиск на дітей зі сторони однолітків (образи, висміювання). Ми продовжуємо молитися за цих дітей і, при нагоді, спілкуватися з ними. Ми віримо, що Боже Слово живе та діяльне! Продовжуємо сіяти, але зрощує Господь. Деякі члени помісної церкви сьогодні – це благословення табірного служіння. Також бачимо плоди і в тому, що багато з тих, хто не прийняв Ісуса як Спасителя, у помісній церкві бачать підтримку у важкі періоди своєї життя.

Молитві. Ми потребуємо молитовної підтримки та будемо вдячні за неї. Моліться:

• за команду;
• за відкритість дитячих сердець;
• за ресурси для проведення таборів

Хай Бог благословить шкірного!