Про проект

Дитячі християнські табори – це невід’ємне служіння церкви протягом багатьох років. Бачення помісних служителів передбачає побудову стосунків з місцевими дітьми, адже, доносячи Євангеліє наступним поколінням, можна побачити дію Духа Святого в дитячих сердечках.

З чого ж все розпочалося? Перший табір відбувся у 2000-му році. За кілька років до цього придбали будинок під Дім молитви, тому був спланований загальносільський захід для дітей, хоч в попередні роки також велася активна євангелізація локально (переважно на районі Радіозавод). На перший же табір прийшло близько 180 дітей, протягом багатьох років ця цифра тільки збільшувалася! Він залишається для нас особливим перш за все тому, що є стартом, але окрім цього, табір був досить масштабний: тривав два тижні, з 9:00 до 19:00 години. Багато місцевих жителів вирішили підтримати ініціативу церкви та розуміли, що діток треба годувати, тому зносили продукти харчування. Більшість маленьких учасників табору запам’ятали його і вже в дорослому віці мають теплі спогади про цей «старт». Мені (автору статті) на той момент було 6 років, я запам’ятала саме цей табір яскравими різнокольоровими полосатими сорочками і синіми штанами, які носили лідери команд, а також їхні добрі люблячі серця до дітей, яких вони вперше бачать (тільки Господь міг наповнити їх цією любов’ю і дати бажання служити!).

Як розвивалося служіння протягом років? Проаналізувавши перший табір, було прийнято рішення розділити напрямки (дитячий та підлітковий) і зробити їх тривалістю в тиждень. Дитячий – так і залишився в селі, хоча локації мінялися (на території шкільного стадіону/локально по всьому селу/на території церкви), а підлітковий – виїзд з наметами до Київського водосховища. Я пам’ятаю, що це був дуже цікавий та насичений час. Дуже любила поїздки в наметові табори, тому що ми багато співали біля вогнища, спілкувалися та досліджували Біблію! Про ці табори можна прочитати в окремій статті. Час йшов…Бог торкався сердець дітей, які відвідували табори та недільну школу, вони каялися та ставали частиною церкви, а, відповідно, зросла і сформувалася місцева команда. Завдяки цьому служіння перейшло на новий рівень, тому що тепер з дітьми будували стосунки і доносили Євангеліє не просто приїжджі служителі, а ті, хто були сусідами/однокласниками/друзями/родичами місцевих жителів. Людський та фінансовий ресурс збільшився (подяка за це Богові!) і з’явилася можливість проводити табори посеред року. Спершу ми спробували провести два табори за рік: різдв’яний та літній, потім їх вже стало три (додався Пасхальний весняний табір). Велика подяка Богові за іноземців, які чудесним чином дізнавалися про маленьке село на Україні та мають бажання приїжджати і допомагати місцевій команді. Це і американці, і корейці, і французи.

Покаяння через табори. На дитячих таборах багато діток щиро каються в своїх гріхах, але більшість не залишається в цьому стані. На жаль, вогник згасає, тому що діти з невіруючих сімей і відбуваються заборони регулярно відвідувати церкву або є моральний тиск на дітей зі сторони однолітків (образи, висміювання). Ми продовжуємо молитися за цих дітей і, при нагоді, спілкуватися з ними. Ми віримо, що Боже Слово живе і діяльне! Продовжуємо сіяти, але зрощує Господь. Деякі члени помісної церкви сьогодні – це благословіння табірного служіння. Також бачимо плоди і в тому, що багато з тих, хто не прийняли Ісуса як Спасителя, в помісній церкві бачать підтримку у важкі періоди свого життя.

Молитва. Ми потребуємо молитовної підтримки та будемо вдячні за неї. Молітеся:

• за команду;
• за відкритість дитячих сердець;
• за ресурси для проведення таборів.

Хай Бог благословить кожного!